Архів / Архів подій / Перспективи надання ПДЧ Україні за підсумками саміту НАТО в Бухаресті. Погляд зі Словаччини - Фонд «Демократичні ініціативи»

Перспективи надання ПДЧ Україні за підсумками саміту НАТО в Бухаресті. Погляд зі Словаччини


Прес-конференція під такою назвою – перша в Україні після саміту НАТО в Бухаресті, на якій було представлено позицію самого Альянсу.

Нині Словаччина виконує функції контактного посольства НАТО в Україні, тому посол Словаччини, представляючи позицію Словаччини, також представляє й позицію НАТО. На прес-конференції також йшлося про досвід Словаччини в інтегруванні у євроатлантичні структури, а також про співпрацю аналітичних центрів України та Словаччини. У заході взяли участь Надзвичайний і Повноважний Посол Словацької Республіки в Україні Урбан Руснак, колишній посол Словаччини в США, почесний президент Інституту громадських справ (IVO) (Братислава, Словаччина) Мартін Бутора, президент Інституту громадських справ (IVO) (Братислава, Словаччина) Григорій Мєсєжніков, директор Фонду “Демократичні ініціативи” Ілько Кучерів.

Тези виступу учасників прес-конференції.

Урбан Руснак, Надзвичайний і Повноважний Посол Словацької Республіки в Україні. Очолював Словацький інституту міжнародних досліджень у Братиславі. Працював виконавчим директором міжнародної організації „Міжнародний Вишеградський фонд”, заступником начальника Управління аналізу і планування Міністерства Закордонних справ Словацької Республіки.

«Словаччина була представлена на саміті в Бухаресті на вищому рівні. Словацьку делегацію очолював президент Словацької Республіки Іван Гашпарович, який мав нагоду виступити першим в обговоренні питання під час засідання Комісії Україна–НАТО.

Наша позиція була принципова з самого початку. Словаччина підтримувала українське прагнення приєднатися до ПДЧ. Коли високі урядовці України – президент, прем’єр-міністр – підписали спільного листа про бажання України щодо приєднання до ПДЧ, Словаччина підтримала таке її прагнення. Однак НАТО це спільнота, яка ухвалює рішення тільки консенснусно і, очевидно, що на день саміту, такого єдиного рішення, щоб запросити Україну долучитися до ПДЧ, не було. Переговорний процес був дуже напружений. В результаті НАТО ухвалило рішення не надавати Україні сьогодні ПДЧ і закликало державу усунути ті сумніви, які ще є на цьому шляху. Перший перегляд цього питання буде під час засідання міністрів закордонних справ у грудні цього року.

Втім, НАТО концептуально вирішило, що в майбутньому місце України – в НАТО. Таке рішення було дуже цікавою формулою. Ніколи раніше НАТО не давало таких зобов’язань перед своїми партнерами. Але ці зобов’язання не є абсолютними. Це не значить, що під час першого зібрання в грудні Україна отримає ПДЧ автоматично. Україна повинна зробити своє домашнє завдання. Розв’язання потребує ціла низка питань, Це і питання політичної нестабільності в країні, і питання низької підтримки населення вступу України до НАТО. Зрозуміло, що до грудня цього року неможливо зробити так, аби більшість українців виступала за НАТ О. Але важливо, щоб була тенденція, щоб ми бачили в НАТО, що є позиція в цьому напрямку. Третє питання – це технічні реформи. Насамперед це реформа безпеки – і не тільки збройних сил, а й реформа внутрішніх військ, служби безпеки. Ми знаємо, що ці питання перебувають на різних рівнях підготовки, але цей процес іде. Ми відстежуватимемо, як саме Україна робитиме прорив у таких трьох базових питаннях – політична стабільність, реформи і позитивні тенденції в підтримці населення вступу до НАТО».

Мартін Бутора, колишній посол Словацької Республіки в США, почесний президент Інституту суспільних проблем (IVO) (Братислава, Словаччина). Закінчив філософський факультет Університету ім. Каменського в Братиславі. За освітою - соціолог. Одині з ідеологів і організаторів «оксамитової» революції в Словаччині. Був радником президента Вацлава Гавела. Безпосередньо брав участь у переговорах щодо вступу Словаччини в НАТО.

«Саміт у Бухаресті – це день, який мають запам'ятати всі українці. Тому що – це епохальна подія на шляху України до євроатлантичної сім’ї. Резолюція, ухвалена на саміті, – дуже важливий документ, що надає Україні й Грузії унікальний шанс продовжувати свій рух у бік євроатлантичної інтеграції.

Текст резолюції був сформульований у драматичних обставинах. Це не був саміт, на якому політики читали підготовлені матеріали. Це була справжня творча дискусія.

Я брав участь у Трансатлантичному форумі, що проходив одночасно із самітом НАТО. На форумі зібралися аналітики, експерти, колиші й нинішні політики, зокрема й ті, хто брав участь у самому саміті. Президенти Румунії, Естонії, міністри закордонних справ Польщі, Словаччини й інші державні діячі центральноєвропейських держав під час дискусії відкрито підтримали прагнення України й Грузії приєднатися до ПДЧ. Потім з'явилося повідомлення, що НАТО не надасть Україні й Грузії план дій і що в заяві саміту не буде зазначено певної дати, а очікування й Грузії, і України, а також їхніх друзів не справдяться. Уранці на секції, присвяченій Україні, ми бачили депресивні обличчя політичних діячів України. Напруженість зростала. У принципі, було дві групи поглядів серед європейських країн. Відповідно до першої точки зору, Україна повинна здійснити більше реформ, щоб їй запропонували приєднатися до ПДЧ. На думку інших, саме ПДЧ може бути тим документом, що допоможе реалізувати якісні реформи в країні. Ми довідалися, що навколо канцлера Ангели Меркель зібралися представники нових держав-членів НАТО, і вони сформулювали разом з Кондолізою Райс документ, що, я вважаю, є дуже сильним. Тому що там визначено конкретну дату, що дає змогу Україні прагматично дивитися на майбутнє.

Тут я хочу відзначити подібність України й Словаччини, коли на Вашинґтонському саміті НАТО у квітні 1999 року Чехія, Польща й Угорщина були офіційно прийняті в НАТО, а Словаччина – ні. Але Словаччина не нарікала, що її не запросили, а почала здійснювати стратегію фактичного виконання членства в альянсі. Де-юре ми не були членами НАТО, але де-факто поводилися так, ніби ними були. Мені здається, що Україна теж повинна поводитися так, ніби одержала запрошення в НАТО і є учасником ПДЧ.

При цьому потрібен ментальний поворот в обговоренні питань НАТО й у поведінці всіх зацікавлених осіб – в уряді, неурядових організаціях, бізнес-структурах тощо. Необхідна цілодобова робота в кожній галузі й це накладає величезну відповідальність насамперед на політичних лідерів, які мають абстрагуватися від індивідуальних і групових інтересів і рухатися далі разом. Потрібно відмовитися від політичних владних паїв, оскільки мова йде про найголовніше – безпеку України і її процвітання в майбутньому.

Велика відповідальність лежить і на засобах масової інформації та недержавних організаціях. Їм необхідно здійснювати тиск на уряд, щоб він розпочав серйозну інформаційну кампанію. І в той же час неурядові організації й засоби масової інформації повинні зробити свою роботу – якісну й чесну суспільну дискусію.

Ключове значення мають три «К» – комунікація, кооперація, тобто співробітництво, і координація. У рамках саме такої дискусії Словаччина з'ясувала для себе, що безпека – це не сфера, про яку, насамперед, повинна піклуватися армія. Це така сама цінність, як і здоров'я, робота, освіта. Адже ми розуміємо, що таке індивідуальна безпека, коли людина виходить на вулицю й почуває себе в безпеці. Для Словаччини завдання полягало в тому, щоб усвідомити безпеку на рівні національному й державному. Цьому були свої причини: в 1938 році Чехословаччина зазнала поразку від нападу Гітлера; в 1948 році в Чехословаччині сталіністи захопили владу, в 1968-м – танки Брежнєва задушили нашу свободу.

Я вірю, що в умовах цієї загальнонародної дискусії й інформаційної кампанії люди в Україні зрозуміють, що НАТО не тільки не становить небезпеки для України, а навпаки – дає певний знак якості країні для її політичної стратегії, для продукції промисловості, бізнесу, для молодих людей, студентів.

Я впевнений, що Україна зможе в рамках цієї дискусії знайти свою історію про власний шлях до свободи та процвітання.

Я переконаний, що НАТО після цього саміту змінилося. Це вже не те НАТО, яке було раніше. Виклик для України – щоб вона сама змінилася, щоб змогла приєднатися до НАТО якомога швидше».

Григорій Мєсєжніков, президент Інституту громадських справ (IVO) (Братислава, Словаччина). Закінчив Московський державний університет, політолог. Стажувався в США й Швеції. Коло інтересів: політичний розвиток Словацької Республіки, політичні трансформації, парламентська демократія, політичні партії й еліти, виборчі системи. За даними Інституту економічних і соціальних реформ, найбільш цитований політолог Словаччини.
• Ситуація в Словаччині щодо вступу в НАТО до 2000 року була несприятлива через слабке інформування населення. Важливу роль у проведенні інформаційної кампанії зіграли неурядові організації, зокрема наша – IVO (Братислава, Словаччина),
• Не вступивши до НАТО, Словаччина не вступила б до ЄС. Словаччина не вимагала для себе виняткового статусу.
• Важливо, щоб у Євросоюзі не формувалася думка, що в Україні не буде досягнутий консенсус щодо НАТО. Невизначеність у зовнішньополітичних орієнтирах буде аргументом для неприйняття вашої країни до ЄС.
• Друзі України з європейських аналітичних центрів намагатимуться сформувати позитивну суспільну думку про Україну в країнах ЄС.
• Наше співробітництво з українськими аналітичними центрами полягає в тому, щоб інформація, що надходить із України до країн ЄС, допомогла відстежити потенціал позитивного розвитку, показати, що проблеми, які стоять переду Україною, будуть у майбутньому розв’язані.
• Бажано зібрати аргументи, що їх наводили супротивники надання Україні ПДЧ (насамперед Німеччина і Франція), і провести їхню інвентаризацію й оцінку. По змозі треба зняти перешкоди до грудня (за 250 днів), коли ухвалюватиметься рішення щодо надання ПДЧ Україні.

Ілько Кучерів, директор Фонду «Демократичні ініціативи»:

«Словацькі колеги запропонували нам активніше попрацювати з європейськими аналітичними центрами, оскільки сьогодні в Європі недостатньо інформації про Україну. Цю нішу ми повинні заповнити. Йдеться передусім про цілеспрямовану кампанію на 250 днів до грудня цього року, коли ми спробуємо через мережі аналітичних центрів, через провідних аналітиків вплинути на громадську думку в Європі, змінити цю громадську думку щодо України у позитивний бік. Для цього нам треба відповісти на ті запитання і претензії, що їх мають передусім Німеччина і Франція щодо України.

Як на мене, це три основні проблеми – перша, це претензія щодо того, що немає єдності в керівництві і що всі новини, які надходять з України, стосуються конфлікту президента з прем’єром. Щодо цього навіть є відповідна заява Хав’єра Солани. І можна сказати, що це є основна проблема на сьогодні.

Друге – це громадська думка. Фонд «Демократичні ініціативи» постійно оприлюднює результати, де 50% населення виступає проти вступу до НАТО. І так вони проголосували би на референдумі, тільки близько 30% проголосувало би за . А найсуттєвіше те, що є регіональна розподіленість – на Сході найменша підтримка НАТО, і навпаки – на Заході найбільша. Ця ситуація має бути змінена.

І третя проблема – це питання Росії і української стратегії щодо Росії, твердої політики України, яка повинна бути більш чітко вироблена, артикульована і доведена до російських колег. Як на мене, найкраща позиція для Росії – це підтримати вступ України до ЄС і НАТО. І в такий спосіб Росія відкриє для себе європейську перспективу.

І останнє – зараз з’явилося багато критичних матеріалів щодо Німеччини і німецької позиції. Але мені бачиться, що шлях конфронтації з Німеччиною і Францією – абсолютно контрпродуктивний. Тому що ми повинні розуміти, що рішення в НАТО ухвалюються консенсусом і надання Україні ПДЧ має бути абсолютно добровільним і узгодженим між усіма членами альянсу рішенням. Противників вступу України до НАТО потрібно переконувати, а не конфронтувати з ними.

Виступ Президента Словацької Республіки
на засіданні Комісії „Україна - НАТО"
4 квітня 2008 року

Шановний пане Президенте Ющенко, Шановний пане Генеральний секретар, шановні присутні.

Бухарестський саміт Альянсу надав багато нагод привітати наших партнерів. Дозвольте, пане Президенте, привітати Вас із потужним стимулом, який одержала Україна у відповідних положеннях комюніке.

В цьому документі союзники підтверджують, що сприймають Україну як країну, з якою у майбутньому хочуть поєднати свої безпекові долі. Підтверджують дійсність тези, що так станеться на підставі вільного рішення двох сторін. Відповідають на питання „чи" приєднання України до Плану дій щодо членства (ПДЧ), перед дверима до членства.

Не лише для Словаччини буде важливим, щоб рішення Бухаресту проявилося в Україні двома способами: Подальшою згуртованістю головних сил української політики навколо довгострокового стратегічного спрямування країни і, навпаки, прискоренням прогресу в усуненні останніх перешкод при переході на наступний рівень інтеграції. Ні в першому, ні в другому ви не починаєте з нуля, а навпаки, маєте за собою переконливі результати.

Словаччина буде, – в тому числі й як країна, яка виконує місію Контактного посольства НАТО в Києві, - готовою подати руку допомоги для того, щоб перша оцінка Вашого прогресу в грудні стала заключною.