Події / Аналітичні центри повинні роз`яснювати суть реформ - Фонд «Демократичні ініціативи»

Аналітичні центри повинні роз`яснювати суть реформ



Яка специфічна роль недержавних аналітичних центрів у реформуванні суспільства? Чому аналітикам потрібно бути водночас адвокатами, прокурорами та суддями реформ?  Чи відповідають продукти діяльності аналітичних центрів попиту на них? Що заважає ефективній співпраці аналітичних центрів і органів влади і що може їй сприяти? Ці питання було обговорено в рамках публічної дискусії «Реформи в Україні та їх рушії: як ефективніше організувати співпрацю органів влади і недержавних організацій?», яку організували Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та Міжнародний Фонд «Відродження».

Під час заходу було розповсюджено результати опитування громадської думки щодо ставлення до процесів реформ. Навколо цих даних великою мірою і точилась дискусія, оскільки опитування, яке проводив Фонд «Демократичні ініціативи» спільно зі соціологічною службою Центру Разумкова засвідчило, що українське суспільство доволі песимістично ставиться як до реформ, так і до їх ініціаторів.

Під час вступної панелі заступник виконавчого директора МФ «Відродження» Тарас Качка зазначив, що цей захід відбувається в рамках Ініціативи з розвитку аналітичних центрів в Україні, яку реалізує МФ «Відродження» за підтримки Посольства Швеції в Україні. «На сьогодні вся програма реформ, яка здійснюється в Україні відбувається за активної участі експертів, представників неурядових організацій. Прикладів є дуже багато, і ми про це говоритимемо», – зауважив Качка.

В свою чергу менеджер програми Посольства Швеції в Україні SIDA Василь Романюк коротко підсумував успіхи і виклики вищезгаданої ініціативи за дворічний період: «Однозначно стверджую, що за результатами діяльності у 2013 та 2014-2015 роках члени цієї спільноти змогли суттєво додати як і у кількісних, так і у якісних показниках. Це стосується законотворчої діяльності (яка фактично подвоїлась), продукування аналітичних, інформаційних, інфографічних матеріалів (які зросли на 200%). Все це говорить про те, що ініціатива є максимально затребуваною і необхідною в наш час». Основні труднощі, які виникли в ході реалізації ініціативи, за словами Романюка полягають у проблемах росту, коли за короткий період активність тієї чи іншої організації значно зростає: «Опитування представників парламенту та урядових інституцій говорить про те, що є певні сфери, в яких варто покращувати свою діяльність. Зокрема це формування більше проактивного підходу до формування політик, фокусування та чітка націленість на здійснення аналітики та виготовлення аналітичної продукції. Стрімкий ріст повинен бути контрольований», – наголосив Романюк. Також він зауважив, що вся діяльність аналітичних центрів повинна підпадати під критерії підзвітності, відповідальності, прозорості та недискримінації.

Представник Посольства Швеції також висловив радість з приводу того, що 2 з 12 аналітичних центрів, які входять в Ініціативу з розвитку аналітичних центрів, за підсумками 2015 року ввійшли до списку найкращих аналітичних центрів Центральної і Східної Європи за версією Пенсільванського Університету, який щорічно оновлює такий рейтинг (48 місце у ньому зайняв Фонд «Демократичні ініціативи» і 61 місце – Інститут світової політики – авт.).

Виконавчий директор МФ «Відродження» Євген Бистрицький зосередився на ролі аналітичних центрів, громадських організацій та окремих експертів у розробці та імплементації реформ: «Залучення незалежних експертів говорило про одну річ, яку необхідно зафіксувати: здатність для вироблення політик реформ, тобто вироблення публічної політики, ця здібність у міністерств, які побудовані ще за старими радянськими принципами адміністративно-командної системи була надзвичайно низькою. Тому після Майдану за новими ідеалами потрібно було пропонувати нові ідеї реформ, наповнювати їх змістом. Очевидно, що міністерства, які несли і продовжують нести в собі цю радянську інерційність, потребували свіжих сил». Бистрицький зачепив також зміну ролі громадських організацій та «мозкових центрів». Їхня роль після Майдану суттєво змінилась. «Якщо до Майдану громадянське суспільство виступало як «монітори», або ті, хто оцінюють та критикують владу, в тому числі за часів Азарова і Януковича, то тепер громадянське суспільство та експерти стають частиною імплементаторів», – підсумував Бистрицький.

Під час першої панельної дискусії «Недержавні  аналітичні центри як рушії реформ» йшлось в основному про історії успіху тих реформ, які були розроблені та адвокатувались громадським експертним середовищем.

Олена Павленко, президент аналітичного центру DiXi Group, поділилась досвідом своєї організації у проведенні адвокаційних кампаній впливу аналітичних центрів на формування і реалізацію публічної політики. За її словами, DiXi Group досягла серйозного успіху у питанні імплементації Ініціативи прозорості видобувних галузей (EITI) в Україні. «У 2009 році було переконано уряд і видано постанову про бажання України приєднатись ЕІТІ. Ще два роки зайняло, щоб переконати міністрів і урядовців перейти від декларацій до конкретної роботи, створено конкретний робочий план. У 2013 році Україна отримала статус кандидата, а в 2015 році було видано перший звіт», – коротко описала історію шестирічної діяльності з імплементації ЕІТІ Павленко.

Віктор Замятін, провідний експерт з політико-правових програм Центру Разумкова, детально зупинився на проблемах комунікації недержавних аналітичних центрів і урядових структур. «Ми з владою (як центральними органами влади, так і регіональними) існуємо у трохи різних площинах, і відповідно маємо трохи брак комунікації і взаєморозуміння. Є проблеми у принципах формування політики на різних рівнях, що має свою історію та причини», – зазначив Замятін. Експерт переконаний, що недерджавні аналітичні центри відіграють важливу роль у формуванні політики, і ця робота може стати систематичною за умови повноцінної комунікації. «Недержавні аналітичні центри мають повне право брати участь в розробці державної політики, в процесі контролю за виконанням спланованих кроків та пропонувати наступні. Для цього необхідно виробити загальноприйнятну систему комунікацію між владою та суспільством, оскільки такої системи наразі не існує в природі» – резюмував свою позицію Замятін.

Директор з питань науки та розвитку «Інституту громадянського суспільства» Анатолій Ткачук зосередив увагу на питанні відсутності консенсусу в органах влади щодо візії реформ та надмірного популізму окремих політичних сил. Експерт ілюстрував ці твердження прикладами з реформи місцевого самоврядування та децентралізації, щодо якої різні політичні сили мають полярні погляди, незважаючи на те, що об’єктивні дані говорять про високий рівень успіху реформи.

Співголова координаційної Ради Реанімаційного пакету реформ (РПР) Тарас Шевченко відмітив, що сьогодні українські аналітичні центри, а також коаліції таких організацій, зокрема РПР, безпрецедентно залучені до процесу реформ. Фактично всі важливі реформаційні законопроекти було розроблено РПР, або ж до їхньої розробки залучались експерти зі складу організацій-членів РПР.

Дискусію викликало питання з зали щодо місця і ролі, а також ефективності державних аналітичних структур. Думки експертів щодо цього питання були доволі різними. Зокрема, Анатолій Ткачук відмітив низьку ефективність державних аналітичних структур. «Обговорюється, наприклад, концепція реформи місцевого самоврядування в Україні: англійська модель. В нас вже два роки йде реформа, а Інститут Академії Наук обговорює вибір концепції англійської моделі. Це проблема, яку треба вирішувати».

У свою чергу, Віктор Замятін відзначив, що є величезний потенціал у взаємодії між державними і недержавними аналітичними інституціями. За його словами, Центр Разумкова має успішні історії співпраці з такими державними структурами і результати такої роботи можуть виливатись навіть у напрацьовані законопроекти, які мають шанси бути ухваленими Верховною Радою.

Свою позицію щодо державних аналітичних центрів висловила і Олена Павленко. «Якщо поставити державні аналітичні центри в умови конкуренції, змагання за конкретні фінансові ресурси, так як це відбувається серед всіх громадських організацій, є шанс, що вони почнуть змінюватись. Вони почнуть пришвидшувати свою роботу, думати про потреби тих, для кого пишуть свої аналітичні матеріали. В багатьох державних аналітичних центрах, наприклад в Національному інституті стратегічних досліджень чи Академії Наук є люди з дуже прикладними і з точковими знаннями, які пригодяться у виробленні політики», – зазначила експерт.

 

Другу панельну дискусію під назвою «Рушії і гальма реформ: Як ЗМІ стати  рушієм реформ?» модерувала Ірина Бекешкіна, директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва. Вона зазначила, що успіх перетворень, великою мірою, залежить від того, наскільки про перебіг реформи населення знає та якою мірою люди вірять в її успіх. Соціолог зупинилась на тому, що в ЗМІ часто не має інформації про позитивні зрушення в реформах і що є різниця у довірі до різних спікерів. «Населення не довіряє тій інформації, яка виходить від офіційних органів. На жаль, це факт. Але люди можуть довіряти тій інформації, яка йде від громадських організацій. Проблема яка стоїть перед нами: як донести інформацію про те що робиться, нехай складно, повільно, але робиться до людей, тому що останні наразі вважають, що нічого позитивного не відбувається»

Євген Бистрицький у своєму виступі зосередив увагу на глибинному розумінні реформ, а не ототожненні їх х простою зміною законодавства чи рішень уряду: «Реформи – не просто зміни зверху. Вони повинні відчуватись людьми як зміна способу і рівня життя. Це надзвичайно важливо. Реформи – це в першу чергу те, що відбувається з нами. І для того, щоб ми були залучені в реформи, потрібна комунікація реформ». Комунікація реформ, за словами Бистрицького, наразі неефективна. Причин багато, але одна з основних – неготовність самої влади до відкритого діалогу. «Влада не знає, про що розповідати. Ті представники влади, які хотіли би щось розповідати, перетворюють свою комунікацію у так звані «десятихвилинки щастя», як свого часу це робив Яценюк. Він десять хвилин розповідав про все хороше і зовсім трошки про все погане. Це не є комунікацією реформ. Комунікація реформ існує тоді, коли журналісти розуміють суть предмета, наприклад децентралізації, і разом з експертами формують бачення та критично розповідають про це. Не тільки на центральному рівні, але й за допомогою регіональних засобів масової інформації» – підсумував Бистрицький.

Для того, що подальша дискусія могла опиратись на чіткі фіксовані дані, програмний директор ГО «Інтерньюз-Україна» Андрій Кулаков з презентував результати дослідження, яке проводили Фонд «Демократичні ініціативи» та ГО «Інтерньюз-Україна» щодо комунікації реформ. Розпочав він з ілюстрації необхідності вірної комунікації: «Неподалік цього місця рік тому трапилась трагічна подія. На сходах парламенту загинули люди, які, на нашу думку, загинули від недокомунікованості. Не було пояснено, які закони зараз будуть голосуватися (йдеться про зміни до Конституції в частині децентралізації). Через цю недокомунікованість трапилась ситуація, коли  певні популістичні сили, які хотіли наростити свій політичний капітал, призвели до трагічних наслідків». Від аргументації необхідності комунікації експерт перейшов до висвітлення проблем цього інформування: «Часто це зарозумілість або надмірна професіоналізація матеріалу. Переважно такі матеріали роблять високочолі експерти і, не применшуючи їхню «експертність», це часто пишеться для малої групи таких самих експертів, або з лобістською метою. Для широкої аудиторії це незрозуміло. З іншого боку є надмірна примітивізація. Журналісти часто спрощують до елементарної неграмотності. Надмірна критика зумовлена загальною логікою медіа-процесу. Він націлений на певні скандали, на картинку, яка завжди виглядає краще, коли є якийсь негатив», – підсумував Кулаков.

Говорячи про труднощі комунікації між аналітичними центрами, ЗМІ та населенням, керівник комунікаційного напрямку секретаріату РПР Ірина Соломко закликала неурядових експертів бути реалістами, оскільки робота ЗМІ має свою специфіку. «В регіонах редактори просто фізично не пропускають позитив. Вони вважають, що будь-яка позитивна новина, неважливо, стосується вона уряду чи успішності реформ – є піаром, за який потрібно платити. В таких умовах працювати нам і розказувати про якісь успіхи вкрай тяжко». Також Ірина Соломко зазначила, що велика частка реформ, як-от децентралізація, серйозно недокомуніковані в ЗМІ. Окрім того більшість журналістів не воліють глибоко занурюватись в тему, а займатись певними «мейнстримними» темами, причому поверхово.

Оксана Мітніцька, керівник напрямку «Комунікація реформ» Українського кризового медіа-центру, зупинилась на багатьох успішних проектах, які вже зараз стали реальністю, про які не особливо знає населення. Це, зокрема, новий закон про вищу освіту, положенння про фінансування політичних партій, відкриті реєстри тощо. У багатьох випадках на позитивні зміни немає запиту знизу. Однак, за словами Мітніцької, потрібно показувати певні конкретні історії успіху, однак вони не мають бути абстрактними: «Чим більше ми будемо показувати успішних прикладів, тим кращим буде сприйняття реформ. Комунікація через конкретні, дуже конкретні кейси і залучення пересічних громадян може принести зиск для всіх». 

 

У свою чергу, Кирило Лукеренко, головний редактор Громадського радіо наголосив, що цей проект в основному орієнтований на людей, які часто не мають виходу в інтернет: незаможних, старших людей, оскільки саме з такими людьми комунікаційна робота ведеться найменше. «Недовіра людей до влади, реформ, неготовність терпіти – це стан нашої аудиторії, наших виборців», – зауважив журналіст. Також Лукеренко відмітив той факт, що підвищення тарифів на комунальні послуги здатне призвести до зростання градусу незадовлення та недовіри до влади і реформ. «Історія показує, що періоди розчарувань нічим хорошим не закінчуються. В кращому випадку це прихід до влади популістів. В гіршому – встановлення жорсткого режиму. А прихід до влади популістів не означає, що врешті-решт не буде встановлення жорсткого режиму, як реакцію на популістів. Успіх реформ і віра в них означає збереження демократії, можливо навіть державності, а також надії на сталий розвиток», – констатував Лукеренко. За таких умов аналітичні центри мають бути не тільки експертами, а й комунікаторами.

Дмитро Остапчук, дослідник платформи VoxUkraine, порівняв суспільство з великою нейронною мережею: «Українське суспільство таки вчиться. На своїх, на чужих помилках, неважливо. Уявімо, що суспільство – це така велика нейронна мережа, яка може навчатись з часом. І цю мережу можна навчити відрізняти реформи від популізму, негатив від позитиву. Аналітичні центри можуть бути такими вчителями.»