Події / Підтримка вступу до НАТО зросла, але щоб євроатлантичний оптимізм не вичерпався, працювати треба як політикам, так і громадським активістам – експерти - Фонд «Демократичні ініціативи»

Підтримка вступу до НАТО зросла, але щоб євроатлантичний оптимізм не вичерпався, працювати треба як політикам, так і громадським активістам – експерти


Півтора роки війни й анексії  в Україні різко змінили настрої українців,  які майже всі роки незалежності не мали однозначної думки щодо найбільш прийнятного способу   гарантування  національної  безпеки своєї  держави. І от тепер, коли в суспільстві досягнуто консенсусу, що таким захистом може бути  тільки євроатлантична інтеграція,    постало  інше питання  –  як її досягти.  Публічні дебати на цю тему  організував Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, запросивши до розмови експертів, політиків та журналістів.  

 

Відкрила дискусію модератор заходу, журналістка Тетяна ДАНИЛЕНКО, акцентувавши, що в умовах  війни   національна безпека стала одним з ключових викликів  для держави. Адже єдиною  гарантією  безпеки для України на сьогодні залишаються Мінські угоди,  дотримання яких, на жаль, не можуть гарантувати ані НАТО, ані Сполучені Штати, ані Російська Федерація чи інші держави світу.

Тон дискусії задала директор Фонду Ірина БЕКЕШКІНА. Вона  нагадала,  що Фонд «Демократичні ініціативи», який є майже ровесниками  Незалежної України,  від самого був великими ентузіастами вступу України до  НАТО. Однак  прагнення  експертів розходилися з думками більшості  громадян, яким дужче імпонував нейтральний статус і переконання,  що Україні ніхто й ніколи не загрожуватиме. «Аж раптом небезпека завоювання половини України стала реальною,  і все більш стає очевидним, що нейтральний статус не гарантує  безпеки України, – описує ситуацію соціолог. – Після анексії Криму і  агресії Росії  без жодних особливих пропагандистських зусиль цифри тих, хто підтримує членство України в НАТО, стрибнули вгору. Влітку цього року прихильників НАТО було вже 43%, а тепер от – 46%,  порівняно з попередньою підтримкою, яка сягала  14–15%  загалом по Україні».

А якби референдум про вступ України до НАТО був проведений у ці дні, «за» проголосувало б 75% українців, які взяли б участь у референдумі,  каже  Ірина Бекешкіна.  При цьому вона відзначила, що, згідно з проведеними опитуваннями, противники НАТО не прийшли б на такий референдум. «Вони проти НАТО, але не настільки, щоб ходити на референдум. Внутрішній спротив є, але протестувати чи щось робити вони не готові», – наголосила Ірина Бекешкіна.

Вона також  відзначила, що після анексії Криму та війни на сході України, рівень підтримки НАТО серед жителів Донбасу виріс до 23%. «Звичайно, це меншість, але раніше такого уявити було неможливо», – додала вона.

Політичний аналітик  «Демініціатив»  Марія ЗОЛКІНА, представляючи соціологічні дані щодо рівня підтримки НАТО, проведені фондом з 4 по 22 листопада 2015 року, підтвердила те, що в громадській думці відбуваються значні зміни.  «Якщо порівняти все те, стосовно чого змінилося ставлення суспільства  після 2014  року, то напевне,  сприйняття населенням євроатлантичної інтеграції  змінюється чи не найбільш кардинально, – каже експерт. –  Ключова змін полягає в тому, що  якщо  у спокійних  в геополітичному сенсі для України 2012–2013  роках українці вірили в позаблоковість, то  все це кардинально змінилося у перші ж місяці після початку агресії Росії супроти української держави».

У 2014 році підтримка  членства України в Альянсі почала стрімко зростати  і стала вже тенденцією. Тоді як позаблоковість кардинально втратила свою привабливість – спочатку до  28% у травні 2014 р. і до 23% у листопаді 2015 р. А підтримка військового  союзу з Росією та іншими країнами СНД після анексії Криму та агресивних дій Росії на Донбасі узагалі різко впала. Якщо у квітні 2012 р. альянс з Росією джерелом безпеки вважали 26% українців, то у травні 2014 р. – 13%, а у листопаді 2015 р. прихильників такого варіанту лишилося  8%. 

До цих ключових змін  в громадській думці щодо членства в НАТО додалась ще одна, найбільш значуща, на думку Марії Золкіної. «Якщо в Україні раніше був фактично один макрорегіон,  чітко орієнтований на членство України в Північно-Атлантичний альянсі –  Західний, то за останні два роки ми спостерігаємо суттєві зрушення по інших окремих регіонах, таку собі внутрішню регіональну динаміку, – каже аналітик. – І хоч найбільш прихильним   до вступу до НАТО й надалі залишаються Захід  (72%)  та  Центр (52%) України, вперше у  листопаді 2015 року членство в НАТО як шлях гарантування безпеки України вийшло на перше місце на Сході України, де перевагу саме приєднанню України до євроатлантичної спільноти  віддали 36%».  

Відбувся приріст підтримки членства в НАТО і на підконтрольній Україні частині Донбасу. Якщо ще в липні цього року НАТО джерелом безпеки для України вважали 12% жителів  Донецької та Луганської областей (на підконтрольній  Україні території), то  у листопаді – вже 23%. Відносним лідером громадської думки на Донбасі поки що залишається позаблоковість,  але за останні кілька місяців вона втратила 14% своїх прихильників.

Референдум  щодо членства в НАТО, якби він проходив найближчим часом,  був би впевнено  виграний. У ньому взяли би участь 64% загальної кількості виборців, і 75% учасників голосування підтримали б приєднання України до НАТО. Цей результат  вищий на 11%, аніж міг би бути влітку 2015 р., коли на гіпотетичному референдумі проголосувало б 64% за приблизно такої самої очікуваної явки. 

Марія Золкіна пояснила, що  основними мотивами підтримки членства України   в Альянсі були безпекові.  «Люди вірять, що завдяки членству в НАТО вдасться підвищити обороноздатність країни, а   другий мотив – що це дозволить модернізувати українську армію і провести відповідну реформу в українських збройних силах».

Експертка зауважила, що  в час війни  безпека і оборона виступають найбільшою мотивацією до вступу в НАТО. Але для того, щоб підтримувати цей євроатлантичний  оптимізм,  треба серйозно працювати як політичним колам, так  і громадським організаціям, які мають з новим ентузіазмом зайнятися кампанією з інформування населення. Надто  щоб не втратити той  кредит довіри до євроатлантичної  інтеграції, який тепер  зʼявився на Сході і Донбасі  та  на Півдні України.

Тетяна Даниленко також завважила, що нині  в інформаційній сфері  вперше не ведеться кампанії «АнтиНАТО»,  жодна політична сила не бере на себе відвертої антинатівської пропаганди, що й могло вплинути  на такі високі цифри підтримки Альянсу.

Марія Золкіна погоджується: «Звичайно, відіграє свою роль те, що сьогодні в політичному дискурсі серед ключових політичних гравців антагоністичної позиції немає, відсутні й маніпуляції на цю тему… І цей момент так само  треба використовувати  у роботі з населенням. Водночас  працювати буде не так легко, як може здатися, тому що серед тих людей, які налаштовані проти членства України в Альянсі, мотивація більш міфологічна.  Люди бояться, що це може втягнути Україну у військові дії НАТО. Є й така міфологема як  НАТО – агресивний імперіалістичний блок. Треба  намагатися максимально  розширити рівень поінформованості населення, тому  що воно чітко зізнається, що недостатньо поінформоване  про те, що таке Альянс, як він працює, як там ухвалюються рішення і які перспективи  відкриватимуться перед Україною, якщо вона йтиме цим шляхом».

З людьми треба працювати, впевнена Марія Золкіна.  Вона застерегла, що будь-які цифри як і настрої людей є живими і динамічним, і найбільшою небезпекою може стати те, коли журналісти через певний час, в разі «просідання» певних цифр, коментуватимуть це як те, що  українці почали  розчаровуватися в ідеї євроатлантичної інтеграції. «Цифри живі, люди реагують на певні події, просто треба підхопити цей запал, який  з’явився до цієї ідеї», – каже політичний аналітик.

Підтримав цю тезу й  Володимир ДУБОВИК, директор Центру міжнародних досліджень при Одеському національному університеті ім. І.І. Мечнікова:  «Важливо зараз не втрати час і позитивну динамівку в настроях людей, а тому треба багато працювати, щоб зберегти цей високий рівень  підтримки НАТО в суспільстві». На думку експерта, працювати треба й з  політичною елітою, надто політичними партіями, які останнім часом постійно змінюють свій  підхід, коли це вигідно чи невигідно. «Коли в опитуванні є підтримка вступу до НАТО,  то й вони виступають  «за», в коли  результати падають, вони також відмовляються від заяв, що їхня політична сила підтримує курс на НАТО», – підмітив Володимир Дубовик.

Але найбільше треба працювати у  регіонах, вважає експерт,  організовувати там публічні заходи, провадити інформаційні кампанії. Один із таких  – ІІІ Академію НАТО – нещодавно провели в Одесі. Володимир Дубовик розповів, що взяти участь у ній приїхало 60 студентів з усіх куточків України.  Він відзначив, що з молоддю і експертами у нас все гаразд, адже всі вони, хто займається питаннями національної безпеки, розуміють – Україні  потрібно прямувати  в бік НАТО. «Робити реформи, модернізувати збройні сили, робити  все таким чином, щоб наші партнери в НАТО зрозуміли, що Україна буде  не тільки просити захисту від  зовнішнього ворога, а що і вона  готова робити  внесок до загальної євроатлантичної безпеки. І хоч в  найближчій перспективі  приєднатися  до НАТО малореалічтично, але в подальшій, середньостроковій перспективі, для України  це абсолютно ймовірний крок», –  переконаний Володимир Дубовик.

Закріплювати соціологічні  зрушення у свідомості громадян щодо євроатлантичної  інтеграції потрібно сьогодні, а не чекати доки відкриється перспектива самого вступу до Альянсу.  В цьому переконаний ще один учасник дискусії  –  Ігор ТОДОРОВ,  директор Центру міжнародної безпеки та євроатлантичної інтеграції Ужгородського національного університету. «Всередині країни ми маємо сконцентруватися на тому, щоб  проводити постійну роботу в  цьому напрямку. З одного боку, ми реалісти  і розуміємо, що в найближчій перспективі до НАТО нас не візьмуть, принаймні тому, що в нас де-факто триває війна.  Але рано чи пізно вона закінчиться. І ми зможемо отримати гарантії нашої безпеки від  Альянсу», – каже експерт.

Своє слово мають сказати як держава,  так  і громадські організації. І не лише досягнення стандартів НАТО, а саме членство  в Альянсі має бути офіційною політикою держави, яку мають реалізувати як державні інституції, так і  громадські організації. «В громадській свідомості має викарбуватися розуміння того, що в умовах  агресії Україна не може самостійно протистояти, – наголошує Ігор Тодоров. – Перефразовуючи гасло часів Помаранчевої  революції, ми маємо донести суспільству:  «З НАТО нас багато  – нас не подолати!».

Ігор Тодоров зауважив, що в різних регіонах є своя специфіка. Не виняток і Закарпаття, з яким  треба працювати не менше,  ніж зі Сходом та Півднем України.

Ведуча дискусії закликала учасників дискусії обговорити й те, чи готова сама влада на рівні не тільки декларацій, а й у практичному сенсі співпрацювати з НАТО.

Відповідь на це дав український дипломат Володимир ОГРИЗКО: «У нас досі політична еліта не спромоглася сформувати своєї  чіткої позиції  відносно членства в НАТО. У нас  політичні проекти коливаються разом з лініями партій, а їхні лінії  – куди вітер повіє. Вже не одна  політична сила  змінювала свою думку щодо вступу до НАТО залежно від обставин, а це демотивує саме НАТО».

На  жаль, і теперішня влада не хоче чітко і ясно говорити про свої пріоритети, каже Володимир Огризко. Але зараз настав час громадянського суспільства. І виходячи з того,  що громадяни України в своїй переважній більшості зрозуміли, що йдеться  про ключовий елемент безпеки держави, це потрібно  закріпити всенародним, всеукраїнським референдумом, переконаний український дипломат. «Це раз і назавжди поставить крапку в дискусіях, – наголосив Володимир Огризко. – Прийшла та влада, прийшла ця влада  – немає ніякого значення. Народ є сувереном, народ є владою, яка власне і формує завдання для уряду, а не навпаки» . Український дипломат переконаний, якщо сьогодні або через якийсь певний час усім українським народом сказати, що ми хочемо бути членом Альянсу, то це стане  завданням для всіх наступних урядів і  дуже важливим сигналом для натівських колег, тому що це буде воля народу, яку вони повинні прийняти.

«А поки що Україна може ставити питання про постійну військову присутність в низці військових маневрів країн НАТО, зокрема й  на українській території, може ставити питання про те, що  має право на ПДЧ.  Отже, перед нашою дипломатією насправді стоять дуже серйозні завдання. Але на це потрібна  політична воля», –  резюмував Володимир Огризко.

Долучився до дискусії  й народний депутат від Опозиційного блоку Юрій МІРОШНИЧЕНКО. Але одразу застеріг, що не уповноважений говорити від усієї політичної сили, а висловлюватиме лише свої  думки. «В України немає іншого шляху для забезпечення своєї державності, але  політичної волі  щодо вступу до НАТО немає  також – ані з боку України, ані з боку НАТО.  Чому? Та тому, що є невпевненість, що нас приймуть. Але це не зовсім щира позиція, бо НАТО це не лише збройні сили  і бажання перекласти свої військові проблеми на плечі інших країн, а це і питання стандартів та цінностей  цивілізованого світу»,  – зауважив народний депутат, якому інші учасники дискусії нагадали, що в Партії регіонів, переформатованій на  Опозиційний блок, до Революції гідності були зовсім інші думки з цього приводу.

На запитання ведучої, чи зʼявиться в українському політикумі сила, яка чітко  артикулюватиме антинатівську позицію, Юрій Мірошниченко  ствердно відповів, що – ні. «В Опозиційного блоку виборці в основному на Сході, де все ще зберігається упереджене ставлення до НАТО, і відповідно «Опоблок» не може відверто агітувати за НАТО, але разом з тим – немає й альтернативи. Двосторонні стосунки? Ну яка країна візьметься сьогодні вступити у війну на боці України і взяти на себе  інституційну допомогу, побороти корупцію, розбудувати економіку, вирішити питання інвестицій. Ніяка. Тому, я думаю, що в цьому сенсі не зʼявиться така політична сила, яка відверто  і агресивно заперечуватиме тенденції в суспільстві щодо підтримки НАТО», – констатував Юрій Мірошниченко.

Натомість директор Українського інституту аналізу та менеджменту політики Руслан БОРТНІК  вважає інакше: «Природні противники європейської та  євроатлантичної інтеграції є навіть у  Європі, це  – праві і ліві. І хоч в Україні цей сегмент зараз випав з політичної обойми, але  рано чи пізно на цьому полі з’явиться  політична партія,   тому що  громадська думка для існування таких політичних сил є».

Коментуючи дані громадської думки, Руслан Бортнік  відзначив, що вони лишень відображають українські реалії.  Опитування  демонструє те, що  насправді українці відчувають сьогодні – незахищеність,  брак безпеки,  як  національної, так і особистої. На цьому тлі, каже експерт, окрім НАТО, справді не існує альтернативи. Позаблоковий статус вимагає високої державної потужності для утримання  і забезпечення його. Але прихильність до НАТО також є досить ситуативною, наголошує фахівець: «Пригадайте  1991 рік,  коли протягом одного року  українці спочатку проголосували за збереження Радянського Союзу,  а потім за Незалежність».

Експерт вважає, що  вступ до НАТО може бути лиш стратегічною політичною ціллю. А сьогодні треба вирішувати  конкретні проблеми національної безпеки і  оборони – посилювати  армію, зміцнювати економіку, яка стане двигуном  соціального розвитку. «Реформи треба робити сьогодні, – твердить Руслан Бортінк,  – і тому не хотілося б, щоб  вступ до НАТО в нашій країні перетворився на ідею фікс, коли політики переносять свою відповідальність за те, що вони мають робити сьогодні, на гіпотетичний вступ в Альянс».

НАТО це ключовий інструмент  збереження нашої країни, каже Руслан Бортнік, але вступити зараз до нього неможливою.  Що можливо, так це повернутись до питання міжнародно-правових гарантій для України. Експерт переконаний, українська влад має ініціювати резолюції Радбезу ООН про гарантії безпеки для України, як частину Мінських угод. «Будапештський меморандум деморалізував цю сферу, показав неадекватність міжнародної політико-правової системи до тих викликів, які продемонструвала Росія, – пояснює свою думку експерт, – але  є ті самі Мінські угоди, затверджені резолюцією Ради безпеки ООН. Це не просто підпис трьох з половиною осіб, це резолюція Ради безпеки ООН. І мені видається, що сьогодні українська дипломатія могла б вимагати більш серйозного міжнародно-правового документа, який  давав би гарантії безпеки для України», – зазначив Руслан Бортнік.

Не радить тішити себе такими ілюзіями Володимир Огризко: «Давайте ще придумаємо кілька варіантів, як забезпечити нашу безпеку. Наприклад, опонувати Росії,  будучи в Раді безпеки ООН чи завдяки резолюції Генеральної Асамблеї…  Це все політичні фантазії. Росія на наші ініціативи дивиться з великої дзвіниці. Тому, окрім НАТО, іншого шляху немає. Але  дискусію справді треба повернути в інший ракурс  – не проситися, мовляв,  прийміть нас до Альянсу, а казати –  ми так само можемо зробити свій внесок у спільну безпеку».

Тезу українського дипломата підтримав і Володимир Дубовик: «Якби була якась альтернативна структура оперативної безпеки, більш ефективна, щоб відповідати сучасним загрозам, то ми б розмовляли сьогодні про цю альтернативу. Але  її просто немає. І тому треба   бути реалістами – ми говоримо про НАТО, котре доведе в найближчі роки  свій потенціал і свою спроможність реагувати на ці виклики, а ми тут, в Україні, можемо допомогти їм в цьому процесі».

Головна проблема полягає у тому, щоб примусити владу іти шляхом НАТО.  У цьому переконаний  експерт з питань міжнародної безпеки, професор Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ. Не зважати на всілякі перепони, а твердо йти до мети. «Прибалтам теж говорили, що ні в якому разі  вони не будуть  членом НАТО, а вони йшли поступово і тепер показали, що  5 стаття працює, і дуже потужно», – заявив політолог.  Але перш ніж серйозно заявляти про членство в НАТО, каже він, треба позбутися міфів. «Перший міф – це  втеча від війни. Якщо не визнати стану війни, то наша система оборони країни так і не запрацює. Друге  – відмовитися від фетишу дипломатії як такої. Якщо дипломатія не підкріплена силою, вона безсила. Третій фетиш  – це одностороння  відмова  від бойових дій, що на мові воєнної політики, означає капітуляція. Якщо ми хочемо мати боєздатну армію, ми маємо змусити противника відмовитися від бойових дій саме силовим воєнним шляхом», – висловив свою думку Григорій Перепелиця.

Докори в бік влади звучали й від інших учасників дискусії. Дехто казав, що час уже втрачено, адже ті країни, насамперед Східної Європи, які хотіли забезпечити інтереси  недоторканості своїх кордонів,  давно вже це зробили.

Альтернативи НАТО немає, погоджувались інші дискутанти, але робота української  дипломатії досить квола у цьому напрямку. Досі ще  Україна не забезпечила  22 своїх послів,   немає генеральних консулів у 8 генеральних консульствах,   немає  постійних представників при представництвах ЄС і  НАТО.

Підбиваючи підсумки дискусії,   науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи», професор НаУКМА Олексій ГАРАНЬ,  також висловив свою думку з приводу гіпотетичного референдуму щодо вступу до НАТО.

 «Я не впевнений, що зараз потрібно проводити референдум. Якщо ми проаналізуємо цифри та подивимося не на тих, хто прийшов би на референдум, а на тих, хто проти вступу в НАТО, то ми побачимо великий потенціал з боку супротивників вступу», – сказав він.  Олексій Гарань зазначив, що результати такого референдуму  не принесуть практичних результатів, а тільки поляризують країну.

Наразі потрібні державна політика в цьому напрямку і конкретні практичні речі, зокрема   інформаційна кампанія серед населення, яка б розтлумачувала всім, хто ще не визначився, що  нам дає співробітництво із НАТО, наголосив Олексій Гарань.


Захід проводився за підтримки  Ініціативи з розвитку аналітичних центрів, яку  виконує Міжнародний фонд «Відродження» (МФВ) у партнерстві з Фондом розвитку аналітичних центрів (TTF) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні (SIDA).