Володимир ВАСИЛЕНКО: Наслідки Голодомору 32–33-х років для українців були катастрофічні, адже нація відчуває їх і нині


Як багато й глибоко українці знатимуть про трагедію Голодомору – це питання державної політики. Так вважає  Надзвичайний і Повноважний Посол України, доктор юридичних наук, професор НУ «Києво-Могилянська академія» Володимир Василенко, який взяв участь у круглому столі «80-ті роковини Голодомору – уроки минулого для майбутнього». Саме тому  громадськість має чинити тиск на владу, щоб вона щодо проблематики Голодомору зайняла  проукраїнську,  державницьку позицію. «Адже це питання  і національної  ідентичності, і нашої гідності та честі, і виховання в національному дусі нашого майбутнього покоління,  і формування громадянського суспільства патріотами нашої країни», – наголошує  правник.

Володимир Василенко акцентував, що наслідки Голодомору 32–33-х років для українців були катастрофічні, і нація  відчуває їх донині. «Переважна більшість селян в Україні  була українцями, а переважна більшість українців була селянами, тоді ж винищувались одночасно  і українці, і селяни, – пояснює професор. –  Питому частину української нації знищили  свідомо. Грабунків, переслідувань, вбивств зазнавали найпродуктивніші представники нації, так звані куркулі, здібні  люди, які нормально вели господарство.  Але поряд з цим було винищено значну частину української еліти, інтелігенції. Після голодомору й усіх супутніх репресій українська нація  була позбавлена нормальної структури».

Науковець вважає, що попри те,  що  Україна відновила свою незалежність у 1991 році, неструктурованість нації відчувається й сьогодні.  «Наприклад, кажуть, що немає нині еліти в Україні, –  доводить свою думку Володимир Василенко. – Ні, еліта – є, просто внаслідок радянського і комуністичного режиму  в українців  весь час виховувався комплекс страху і меншовартості. І це ще один страшенний результат  Голодомору».

Таким самим лихим наслідком Голодомору  науковець  вважає те, що після трагедії 30-х Україна на певний час перестала співати. «Цей жахливий  факт підтверджують дослідники, – каже  професор. – Справа в тому, що українці – унікальна нація,  яка за свою  тисячолітню історію  створила таку кількість, якої не народила жодна нація. Називають цифру у 200 тисяч пісень, а знаний народознавець Іван Гончар,  свого часу казав, що їх 700 тисяч. Але в ті лихоліття українська пісня завмерла. Тоді як пісня це все –  вона  зберігає історичну пам’ять, передає її  з покоління в покоління».

Володимир Василенко вважає, що власне те, що  українську пісню, як і українську мову, блокують  і сьогодні, це є  прямим відлунням тих часів, але вже сучасним «культурним  геноцидом».  «Це робиться навмисне, – каже  науковець. –  На українських радіостанціях присутні лише 2% українських пісень. В державі, де 78% населення – українці. Жахлива ситуація, і знову-таки вона є певним наслідком тієї політики, яка була спрямована на витіснення всього  українського з найважливіших сфер суспільного життя».

Володимир Василенка зазначає, що у юристів немає жодних сумнівів у тому,  що Голодомор це геноцид нації. Відповідно до Міжнародної конвенції ООН 1948 року, яка дає визначення геноциду, події останніх місяців 32-го року та першої половини 33-го року однозначно слід трактувати геноцидом.

«Голодомор  був  організований навмисно, – розповідає науковець. – Якщо проаналізувати  акти режиму 30-х років, то вони є прямим доказом того, що в українських селян силоміць вилучали збіжжя, виконуючи плани врожаю, встановлені державою. Документи містили  прямі вказівки вилучати всі їстівні запаси. Крім цих прямих доказів, існує ціла система непрямих. Наприклад, у  розпал голоду українським селянам заборонили виїздити за межі України, що позбавляло людей можливості шукати харчі для порятунку. До голів колгоспів,  які намагались уберегти людей, вживались каральні заходи. В державних запасах зберігалась значна частина збіжжя, яке можна було використати для порятунку селян, але цього не було зроблено. Величезні обсяги зерна відправлялись за кордон, тоді як в Україні вмирали мільйони. І насамкінець, комуністичний тоталітарний режим оголосив голод неіснуючим явищем і  на цій підставі відмовився від будь-якої допомоги, яку пропонували з-за кордону. Штучний характер голодомору підтверджує і той факт, що   він був контрольований –  як почався у чітко визначений період, так  і завершився у визначені строки  шляхом видання певних актів».

Говорячи про юридичні аспекти цієї трагедії,  Володимир Василенко  привернув  увагу до того, що в 2006 році Верховна Рада України ухвалила закон, який кваліфікує Голодомор як акт геноциду. СБУ, вивчивши численну кількість архівних матеріалів,  22 травня 2009 року порушила кримінальну справу за фактом  голодомору в Україні й, відповідно до національного кримінально-процесуального законодавства, передала її  в Київський  апеляційний суд. І хоч  суд у 2010 році ухвалив  постанову про припинення кримінальної справи за фактами  Голодомору і геноциду (тому що мертвих не судять – пояснив В. Василенко), проте цінність цього документа  – непересічна. «Адже він підтверджує  доведеність факту штучного голоду в Україні і відповідність цього злочину всім ознакам геноциду», – підсумував науковець.