Чи повернуться «регіонали»?


За результатами останніх соцопитувань, рейтинг екс-«регіоналів» росте. Без жодного остраху колишні прибічники Януковича роблять гучні заяви про те, як допомагали утікати членам злочинного режиму, навіть загрожують українській владі переворотами. Чи можливий повноцінний реванш регіоналів в Україні, адже їх фінансові, медійні ресурси нікуди не зникли?

Різноманітні липневі соціологічні опитування приписують колишнім соратникам Януковича, які нині в основному скупчилися в Опоблоці, в середньому 15%.

Чи можливе повернення регіоналів у владу? Які в ниє є ресурси для цього?  Чи вбачає нинішнє керівництво країни загрозу в цьому і чи буде їй протидіяти? На ці запитання «Вголосу» відповіли політичний аналітик Ярослав Макітра, політолог та директор Центру політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко, аналітик фонду «Демократичні ініціативи» Олексій Сидорчук.

Чому рейтинги регіоналів зростають, хто їх підтримує?

Ярослав Макітра:

Рейтинг, який є в Опозиційного блоку – це фактично акумульовані виборці лівоцентристського флангу, умовно, проросійського вектору. Адже Компартії вже немає, інші партії набирають мінімальні відсотки, тому їх 14-15% – це не є надто високий рейтинг. Фактично 20-30% - це верхня планка для такого типу проектів в Україні. Хоча, при певному збігу обставин, певній грамотній роботі з їхнього боку, вони б могли зайти по-серйозному до влади.

Чи змінилися кардинально і радикально політичні погляди в Україні? В принципі зміни серйозні, але тут треба врахувати і те, що Криму немає, частини Донбасу теж. Якби ці території були підконтрольні Україні, то й рейтинги цих політсил були б значно вищими. Ми б помітили певний зсув праворуч,  більш проукраїнську позицію громадян,  але не так, як це є зараз з урахування, що цих територій фактично немає в складі України.

Олексій Сидорчук:

Електорат регіоналів – це традиційно жителі міст півдня і сходу. Хоча вони монополію на представлення цих регіонів уже втратили і не думаю, що зможуть відновити, оскільки там з’явилися потужні конкуренти. Якщо говорити загально, то це ті люди, які перебувають в досить скрутному економічному становищі, серйозно збідніли за останній період. І це ще посилиться восени, коли вступлять в дію нові тарифи. Зрозуміло, що це додасть опозиційним силам потенційного електорату. Зрештою, ця невелика частина українців, яка налаштована проросійськи, і є їх електоратом. І тут в Опоблоку немає конкурентів. Саме на них вони можуть розраховувати під час наступних виборів.

Чи можливий повноцінний реванш регіоналів?

Ярослав Макітра: Повноцінний реванш з поверненням до влади колишніх регіоналів через Опоблок чи інші проекти, контроль за всіма органами влади в Україні – це практично неможливо. Навіть не в силу електоральних вподобань чи рейтингу, а в силу того, що така зміна призведе до серйозного  вибуху всередині країни, тому що триває війна, загинуло дуже багато громадян. Якби їм якимось чином таки вдалося здобути повноцінну перемогу, це призвело б до серйозних конфліктів всередині країни.

Олексій Сидорчук: Я вважаю, що про повноцінний реванш говорити не доводиться. Ми бачимо, яку тактику протягом останніх років обрали екс-регіонали. Вони стоять і чекають біля річки, коли пропливе труп їх ворога. Це очікування того, що нинішня влада себе дискредитує і, власне, на фоні цього можна фактично нічого не робити, а критикувати та розраховувати на збільшення власної популярності серед населення. До певної міри це їм приносить результат, бо ми бачимо, що рейтинги Опоблоку таки зросли, але я б  все-таки не перебільшував можливості реваншу з двох причин. По-перше, рейтинг не настільки високий і на цьому опозиційному полі бореться не менш успішно з Опоблоком і партія «Батьківщина» та й інші партії, які будуть освоювати цю критичну нішу по відношенню до влади. Тому конкуренція, гадаю, буде досить серйозною і не думаю, що Опоблок зможе монополізувати цю опозиційну нішу. З іншого боку, для самих регіоналів з Опоблоку й інших уламків більш вигідною,  власне, і є ця опозиційна ніша. Їм не вигідно зараз бути при владі на центральному рівні, адже я не думаю, що вони готові брати відповідальність за економічну ситуацію в країні, за відносини з Росією та й весь комплекс інших проблем, які є. Тому їм пасує ця позиція безвідповідальної критики. Не думаю, що вони самі прагнуть отримати більшість в новому парламенті, адже це буде величезна відповідальність. Питання реваншу в них просто не на порядку денному.

Володимир Фесенко:

Реваншу не буде однозначно. Що означає - значно зросли рейтинги Опоблоку? На минулих парламентських виборах Опоблок отримав близько 9% голосів. Зараз, за останніми опитуваннями, максимум, що вони можуть отримати – 13%. Це всього лиш на 4% більше. Але навіть, якщо ці відсотки будуть підтверджені на наступних парламентських виборах, чи це навіть буде 15%­, то це все одно не ті 30 чи 35%, які мала колись Партія регіонів. І більше вони не зможуть отримати, адже значну частину своїх колишніх виборців втратили в Криму і на окупованих територіях. Раніше Партія регіонів могла формувати більшість, бо мала союзників-комуністів, плюс перебіжчиків і підтримку мажоритарників. Зараз цього немає, тому самі по собі вони не зможуть отримати більшість, навіть, якщо матимуть дещо більшу фракцію, скажімо не 40, а 50 чи 60 депутатів. Але це не 226 голосів.

Зрештою, я не впевнений, що вони отримають навіть 13%, зважаючи на результати останніх виборів. Адже рейтинги Опоблоку ніби високі, але на місцевих виборах, які відбулися восени 2015 року, Опоблок в жодному з регіонів не отримав більшості, навіть на сході  і півдні України. В жодному з обласних центрів вони не мають свого мера. Ті регіональні еліти, які раніше співпрацювали з Партією регіонів, зараз не пішли в Опоблок, а створюють окремі політичні проекти, відмежовуються від них і схильні, скоріше, співпрацювати з центральною владою, а не гратися в опозицію і союз з Опоблоком. Проміжні вибори народних депутатів, які відбулися 17 липня у семи округах, серед яких були і Луганщина, і Херсонщина, і Полтавщина –   в жодному окрузі Опоблок не виграв цих виборів, навіть в трійку переможців не увійшов. Ось і відповідь щодо реваншу. Неспроможний зараз Опоблок виграти вибори в Україні.

Все ж таки, на які ресурси вони можуть покладатися, зважаючи на те, що їх бізнес й досі успішно функціонує в Україні?

Ярослав Макітра: Звісно, в них є серйозні фінансові ресурси. Бо до цих пір головні спонсори Опоблоку – Бойко, Фірташ, Льовочкін, попри цілу низку їх діянь з корупційними ознаками за минулої влади, досі знаходяться на волі. Вони сміло домовляються з теперішньою владою. Бездіяльність правоохоронців в напрямку розслідування їх злочинів призвела до того, що це дало їм шанс залишатися у політиці і в майбутньому навіть якимось чином мати свій вплив.

Щодо медійних ресурсів: їм допомагає телеканал «Інтер», чи не з найбільшим рейтингом в Україні, частково туди можна віднести  «ТРК Україна». «112» телеканал, «News One» - теж непогані майданчики, на яких ці сили виголошують свою позицію.

Володимир Фесенко: У них зараз є багато ресурсів, зокрема медійних:  є телеканал «Інтер», ТРК «Україна», газета «Сегодня», деякі регіональні ЗМІ. Можна використовувати близькі ідеологічно: газету «Вести», інтернет-сайт «Страна» тощо. Але ресурси є, а результату немає і не може бути. Їх максимум – це 15%. Левову частину своїх виборців вони втратили. Навіть суто арифметичний реванш неможливий. І головне, що реально на виборах вони отримують набагато скромніший результат, не зважаючи на соцрейтинги і медійні ресурси.

Чи вбачає нинішня влада загалом загрозу у поверненні регіоналів, чи вона якось цьому протидіє?

Ярослав Макітра: Нинішня влада звичайно це розуміє. Але боїться більше не реваншу регіоналів чи  Опоблоку, а приходу до влади більш радикальних правих політиків і просто нових політиків  з новими принципами. Тому що для теперішньої влади вони набагато вигідніші й зрозуміліші, їм легше мати справу з представниками Опоблоку, колишніми представники Партії регіонів, аніж з новими політсилами, які не зав’язані у корупційних бізнес-схемах. Не варто забувати, що й сам Порошенко працював в уряді Януковича-Азарова. Фактично донедавна вони були одним цілим - теперішній з  колишнім режимом за окремими  винятками. Тому вони в принципі нормально домовляються, є певна лояльність. Якщо б не тиск суспільства і наших західних партнерів, то і цієї боротьби не було б, яку зараз ми бачимо. Все було б набагато м’якше, як це ми спостерігали у 2005-2006 рр, не зважаючи на війну.

Володимир Фесенко: Влада нині це й робить: Кернес пішов не в Опоблок, а у «Відродження». Труханов пішов не в Опоблок. Це виглядає, як допомога в розвитку політичних проектів регіональних еліт, які виграють вибори на сході. Все це цілеспрямована робота по розшаруванню електорального поля, де раніше Партія регіонів була монополістом, а зараз їй доводиться конкурувати із партією «Відродженння», «Наш край» та іншими регіональними політсилами та мажоритарниками. Влада достатньо ефективно використовує протиріччя, грає на протиріччях всередині Опоблоку, таким чином розпорошує те електоральне поле, на яке претендують колишні регіонали, крок за кроком вони віддають своїх виборців.

Олексій Сидорчук: Чи буде їм протидія? Наразі немає спроб притягти до відповідальності й тих представників колишньої влади, які зараз сидять у парламенті. Ми бачимо певне толерантне ставлення, ми не бачимо серйозних конфліктів по лінії влада-опозиція, лише показові акції, як з Єфремовим. Але багатьох системних гравців не рухають, вони існують у більш-менш мирній ситуації. Я не думаю, що для нинішньої влади  реванш є реальним сценарієм, про який вона задумується і це недобре. Оскільки, як і після Помаранчевої революції не було гучних справ проти високопосадовців, так і зараз – ми це знову проходимо і, видається, що це абсолютну більшість влаштовує.

В тему

Водночас деякі експерти загрозу регіоналів бачать в іншому: тоді як політологи відкидають можливість реваншу на виборчому полі, аналітик Ігор Тишкевич пише про неприкриту загрозу з боку колишніх соратників Януковича на фінансовому рівні.  Йдеться про боротьбу Нацбанка з банками-порушниками законодавства в сфері  фінансового моніторингу (загалом у стані ліквідації знаходиться 81 банк). Багато з таких фінустанов виникли на межі 2008-2012 років і деякі з них встигли за часів Януковича стати частиною великої системи фінансування «сім'ї). «Кумедно виходить: колишнє керівництво країни в розшуку, а їх фінансовий інструментарій спокійно працює в Україні. І природно, несе потенційну загрозу національній безпеці», – наголошує аналітик. За його словами, маючи з десяток банків, можна без проблем, якщо не обвалити систему, то створити величезні труднощі у фінансовій сфері. «Неможливо скажете? Хм ... але якщо навіть не всі 80 з гаком проблемних банків, а лише невелика частина фінансових менеджерів сім'ї, в руках яких досі зосереджені українські банківські активи, почнуть хитати фінансову систему країни - привіт новий обвал гривні, черговий виток економічної турбулентності і, як наслідок, поглиблення політичного кризи», – вважає Ігор Тишкевич.

І, за його словами, дуже ймовірно, що в разі створення кризи в державних фінансах, ми знову повернемося в березень 2014-го року, коли у країни не було навіть палива заправити невелику кількість справної техніки. «З однієї маленької, але суттєвою різницею - 2014 року навесні члени команди Януковича, такі як Віталій Захарченко, Олександр Клименко та інші, були до смерті налякані ситуацією і 24 години на добу думали тільки про порятунок себе і своїх грошей. Сьогодні вони вже не настільки дезорієнтовані, як два роки тому. У своїх інтерв'ю вони загрожують українській владі у відповідь переворотом, фінансують медіа-проекти в Україні, через своїх людей продовжують контролювати всю необхідну для тріумфального повернення інфраструктуру - ЗМІ, фінанси і банки, неформальні бойові загони, своїх агентів впливу в органах виконавчої влади та правоохоронних органах», – ось де небезпека, вважають аналітики.

Олена Янковська, «Вголос»