Для молоді Азербайджану, Росії і України не властивий великий інтерес до політики


Молодь Азербайджану, Росії та України: спільне та відмінне (2002-2010)

 

1.1. Інтерес до політики та політична активність   молоді Азербайджану, Росії та України

Загалом для молоді і Азербайджану, і Росії, і України не властивий великий інтерес до політики: дуже великою і великою мірою цікавляться політикою лише 8% українців, 7% росіян і 6% азербайджанців – це навіть дещо менше, ніж було наприкінці 2002 року.     Серед українців більше тих, хто виявив середню міру зацікавленості політикою (40% - стільки ж, скільки було й у 2002 році). А серед азербайджанців, якщо порівняти з росіянами та українцями, було найбільше тих, хто зовсім не цікавиться політикою - 36% (26% серед росіян і 23% серед українців). Серед росіян виявилося найбільше тих, хто цікавиться політикою малою мірою (36%).

Таблиця 1.1

Відповіді молоді Азербайджану, Росії та України на запитання «Якою мірою Вас цікавить політика?


                                                           Азербайджан             Росія         Україна
Дуже великою мірою ...................................0.4 .....................1.5 ..............1.4
Великою мірою ...........................................5.6 ......................5.5.............. 6.4
Середньою мірою ......................................35.4.................... 30.2............39.9
Малою мірою .............................................22.8.................... 35.7 ...........27.3
Зовсім не цікавить ......................................35.6.................... 26.1........... 23.0
Важко відповісти.......................................... 0.2 .....................1.0 .............2.0

Проте навіть цей поміркований інтерес має в основному теоретичний характер і не знаходить вияву у практичній площині. І у азербайджанців, і у росіян, і в українців участь у різних формах громадянської активності мізерна. Порівняно з 2002 роком і в Україні, і в Росії не зросла кількість тих, хто брав би участь у діяльності бодай однієї громадської організації (у 2002 році в обох країнах не брали участі у діяльності ГО 90%, у 2010 – 88%). А в Азербайджані відсоток тих, хто не бере участі у діяльності громадських організацій, навіть зріс – з 87% до 94%. Максимальна участь, як і у 2002 році, припадає на молодіжні організації в Росії і Україні – у їх діяльності бере участь 2.3% (у 2002 році – 2.5%) українців і 2.6% (у 2002 – 2.9%) росіян – і на культурно-освітні освітні – в Азербайджані (2.8% і зараз, і у 2002 році).
Безпосередньо політикою займається мізерна частина молодих людей – в Азербайджані взагалі не знайшлося жодного респондента в усій вибірці (у 2002 році таких було все ж 2.2%), 0.4% росіян і 0.8% українців. І тих, хто відповів, що займеться політикою у майбутньому, теж небагато – у цьому впевнені 4% азербайджанців, 5% українців і 4% росіян (стільки ж, як і у 2002 році), відповіли, що, скоріше за все, це зроблять 12% азербайджанців (як і у 2002 році), 14% росіян (було 9%) і 10% українців (як і було 2002 року).
Дещо менший інтерес молоді Азербайджану до політики знайшов відображення у нижчому відсотку тих, хто збирався узяти участь у наступних виборах Президента: серед молоді Азербайджану – 62%, тоді як серед молоді Росії відсоток готових узяти участь у наступних виборах Президента становить 69%, в Україні – 71%. Якщо порівняти число участі у найближчих виборах, що минули, азербайджанці теж «програють» – лише 38% брали участь у минулих муніципальних виборах, а у Росії у виборах Державної Думи 2008 року – 51%, в Україні у виборах Верховної Ради 2007 року – 57%.
Попри значне небажання долучатися до політики, молоді люди Азербайджану, Росії і України досить добре уявляють собі ті шляхи, якими молодь може вийти на політичну арену. Головний шлях молодь трьох країн, як і у 2002 році, вбачає в участі у діяльності якої-небудь політичної партії (так вважають 45% азербайджанців, 52% українців та 52% росіян). А от щодо ефективності інших шляхів порівняно з 2002 роком відбулися істотні зміни. Якщо раніше на другому місці у громадській думці молоді трьох країн стояв такий шлях залучення до політики, як підтримка когось із підприємців і обслуговування його інтересів (так вважали 27% азербайджанців, 24% українців і 36% росіян), то зараз такий шлях істотно втратив у своїй привабливості. На друге місце вийшла така можливість, як робота у місцевих органах влади (так вважають 16% азербайджанців, 33% росіян і 37% українців), особливо зріс цей відсоток серед українців (було 22%). Вочевидь, це означає, що молодих людей стали більше залучати до роботи в органах міської влади, і вони вбачають у цій діяльності більше перспектив для себе. Істотні відмінності у думці азербайджанців, росіян і українців стосуються оцінки ефективності таких шляхів, як робота в апараті регіональних або державних органів влади (на цьому наголосили 9% азербайджанців, 29% росіян і 31% українців). Ще слід зазначити, що порівняно з 2002 роком для росіян дещо втратила перспективу у якості долучення до політики робота у силових відомствах (було – 21%, стало – 15%). Тішить те, що значна частина росіян (20%) і українців (18%) бачать шлях виходу на політичну арену в діяльності якої-небудь громадської організації (серед азербайджанців таких істотно менше – 9%). Проте, на жаль, ці наміри не знаходять реалізації.
 

Молодь Азербайджану, України і Росії про якості, які треба мати професійному і молодому політику

У розумінні якостей, які молодь вважає необхідними мати молодому політику, щоб досягти успіху на політичній арені за час, що минув від 2002 року, сталися певні зміни. Тоді у відповідях молоді Росії та Азербайджану як майже рівнозначні для успіху вважалися професійні якості (гарна освіта, високий рівень професіоналізму) та особисті якості (активність, ініціативність, працездатність), а у відповідях українців явно домінують   професійні якості – (на це вказали 57% опитаних), Зараз, у 2009-2010 рр. значимість для політичного успіху гарної освіти та професіоналізму  в очах молоді явно впала, причому в усіх трьох країнах: в Азербайджані 32% молодих людей вважають вирішальними для успіху на політичній арені особисті якості і значно менше – 23% – гарну освіту та професіоналізм, у Росії – відповідно, 56% і 39%, в Україні – 48% і 23%. Думаємо, зниження для молоді значення професійних якостей для успіху у політиці можна пояснити тим, що вона реально щоденно бачать у телевізорі політиків, які аж ніяк не вирізняються ані гарною освітою, ані професіоналізмом, проте  успіхів у політиці таки досягли. Порівняно з 2002 роком також різко знизилася для молодих людей значущість моральних якостей для успіху у політиці: раніше ці риси як необхідні називали 37% азербайджанців, 40% росіян і 40% українців, а зараз, відповідно – 10%, 28% і 23%. Натомість серед молоді Росії та України істотно зросло переконання у необхідності фінансової підтримки та зв’язків у органах влади для політичного успіху: в 2002 році на значущість фінансової підтримки вказували 35% росіян і 44% українців, зараз – 50% росіян і 57% українців; на необхідність мати добрі зв’язки в органах влади у 2002 році вказували 25% росіян і 23% українців, зараз – 45% росіян і 38% українців. А от уявлення про необхідність мати конкретну політичну програму, уявлення про майбутнє своєї країни стали ще меншими: у 2002 році на це вказали 29% росіян і по 18% серед українців і азербайджанців (18%), нині ці відсотки стали ще меншими: відповідно, 18%, 18% і 5%.   

Яким же має бути професійний політик в очах молоді? Чи є відмінності в уявленнях про образ політика серед молоді двох країн? Слід сказати, що у 2002 році  модель найбільш привабливих якостей виглядала дуже схожою в уявленнях українців і росіян, але відмінною – у азербайджанців. І у росіян, і у українців рівною мірою цінували чесність (на це вказали 48% українців і 45% росіян), досвід (відповідно, 48% і 43%), організаторські здібності (45% і 39%), професіоналізм (43% і 48%), інтелект (43.0% і 45%). Молоді азербайджанці на перше місце поставили гарну, грамотну мову (59%), на друге – патріотизм (51%), на третє – чесність (51%), на четверте – досвід (46%). Деякі відмінності стосуються ступеня важливості інших, не першочергових якостей. Росіяни більшої ваги надавали енергії, молодості – (31% росіян, 26% українців і 17% азербайджанців). У 2002 році ці моделі позитивного політика дещо змінилися. У російської молоді явно переважають три якості, які вони вважають найважливішими для політика: професіоналізм, чесність і досвід. Зросла, порівняно з 2002 роком, значущість для політика патріотизму (з 29% до 41%) та «твердості» – з 27% до 34%. Натомість знизилася значимість таких якостей, як енергія, молодість та організаторські здібності. В українців вочевидь переважають дві якості: професіоналізм (64%) і досвід (52%). Ще значимими є чесність (44%) і організаторські здібності (42%). Натомість патріотизм видається значно менш важливою якістю, порівняно з росіянами (на цю чесноту вказали 28% українців і 41% росіян). Молоді Азербайджану відрізняються тим, що, як і 2002 року, для них набагато більше важить красива, гарна мова, яку вони поставили на перше місце разом із досвідом – ці дві якості домінують у думці молодих азербайджанців з великим відривом. Ще двома важливими чеснотами для азербайджанців є інтелект та патріотизм. 

 

1.2. Довіра молоді Азербайджану, України та Росії до владних та соціальних інституцій

Довіра зазвичай вважається важливим показником, що свідчить про рівень прийнятності суспільства для людей. При цьому вирізняють міжособистісну довіру – довіру до інших людей та соціально-політичну – довіру до соціальних та політичних інституцій. У дослідженні були присутні кілька типів соціальних об’єктів, щодо яких вимірювався рівень довіри:

Особистісна довіра – до родичів та друзів.

Політична довіра до органів влади – Президента та парламенту (виборних інституцій), державних установ,    адміністрації Президента, уряду.
Довіра до державних правозахисних інституцій – суду та прокуратури.
Довіра до силових структур – армії та міліції.
Довіра до духовних інституцій – церкви.
Довіра до складових громадянського суспільства – засобів масової інформації, політичних партій, недержавних організацій, профспілок.
Довіра до соціальних „сервісних” інституцій, що задовольняють різні суспільні потреби – банків, медичних установ, страхових організацій, навчальних закладів.
 

Порівняння рівня довіри трьох країн засвідчує істотну різницю як у рівні довіри взагалі, так і зокрема у ставленні перш за все до владних інституцій (табл.1.2).

Перше, що одразу звертає на себе увагу, це значно нижчий рівень довіри українців практично до всіх соціальних інституцій – так було й 2002 року, а сьогодні цей розрив у рівні довіри між молодими українцями та молоддю Росії і, особливо, Азербайджану іще збільшився. Здавалося б, це можна пояснити „національною ментальністю”, більшою схильністю до недовірливості. Проте прийняти це пояснення не дозволяють дані щодо рівня довіри до родичів та друзів, які майже однакові в українців та росіян.    Отже, нижчий рівень довіри українців має не національну і не психологічну, а соціальну природу. Різниця між українцями, росіянами і азербайджанцями у рівні довіри, яка має не лише кількісний, а якісний характер, себто – довіра з протилежним знаком, стосується насамперед ставлення до органів державної влади. Особливо вражаючою є різниця у рівні довіри молодих росіян та українців до свого Президента. Щоправда, слід мати на увазі, що опитування в Україні відбувалося у грудні 2009 року, себто у самий розпал виборчої кампанії, коли щоденно з усіх засобів масової інформації лунала критики усіх і усього. Проте різниця у недовірі українців та молоді інших двох країн стосується не лише політичних інституцій, а й соціальних – довіри до навчальних установ та медичних закладів.

      Молоді українці відрізняються від молоді Росії і, особливо, Азербайджану значно більш негативним ставленням майже до усіх соціальних та політичних інституцій.
 Молодь усіх трьох країнах довіряє:

      –           родичам (баланс довіри-недовіри у молоді Азербайджану 82%, Росії +90%, України +86%);
           друзям (баланс довіри-недовіри у молоді Азербайджану +82%, Росії 84%, України +79%);
           церкві, релігійним інститутам (баланс довіри-недовіри у молоді Азербайджану +14%, Росії +51%, України +35%);
           засобам масової інформації (баланс довіри-недовіри у молоді Азербайджану +68%, Росії +31%, України +7%).

 
Молодь усіх трьох країн не довіряє:

    –        політичним партіям (баланс довіри-недовіри у молоді Азербайджану –24%, Росії –42%, України –63%);
         міліції (баланс довіри-недовіри у молоді Азербайджану –9%, Росії –27%, України –51%);
         страховим організаціям (баланс довіри-недовіри у молоді Азербайджану –15%, Росії –4%, України –44%);
         профспілкам (баланс довіри-недовіри у молоді Азербайджану –31%, Росії –10%, України –25%). 

 
Молодь одних країн довіряє, інших – не довіряє:

    –          державним установам (баланс довіри-недовіри у молоді Азербайджану +38%, Росії +22%, України –17%);
          судам (баланс довіри-недовіри у молоді Азербайджану –9%, Росії +8%, України –46%);
          прокуратурі (баланс довіри-недовіри у молоді Азербайджану +14%, Росії +10%, України –44%);
          банкам (баланс довіри-недовіри у молоді Азербайджану +34%, Росії +9%, України –45%;
          громадським організаціям (баланс довіри-недовіри у молоді Азербайджану +5%, Росії +3%, України –11%);
          медичним закладам (баланс довіри-недовіри у молоді Азербайджану +32%, Росії +37%, України –2%);
          навчальним закладам (баланс довіри-недовіри у молоді Азербайджану +25%, Росії +65%, України –16%);
          армії (баланс довіри-недовіри у молоді Азербайджану +73%, Росії +15%, України –2%);
          адміністрації Президента (баланс довіри-недовіри у молоді Азербайджану +54%, Росії +37%, України (Президента В.Ющенка) –68%);
          Президенту (баланс довіри-недовіри у молоді Азербайджану +89%, Росії +63%, України (Президенту Віктору Ющенку) –71%);
          парламенту (баланс довіри-недовіри у молоді Азербайджану +1%, Росії +1%, України –71%);
          уряду (баланс довіри-недовіри у молоді Азербайджану +53%, Росії +34%, України (уряду Тимошенко) –69%).

Відсутність довіри молоді України до усіх владних інституцій дає змогу визначити її ставлення до влади як повну відстороненість, відчуженість.

Таблиця 1.2

Довіра молодих азербайджанців, українців та росіян до різних соціальних інституцій та органів влади (%)

Інституція

 

Повністю або переважно довіряють

 Повністю або переважно не довіряють

Азербайд-жанці

Українці

Росіяни

Азербайд- жанці

Українці

Росіяни

 

2002

2010

2002

2009

 2002

 

2010

2002

2010

2002

2009

2002

2010

Особистісна довіра

Родичам

88

91

 95

90

94

94

11

 

9

4

4

 5

4

Друзям

87

93

 90

85

91

91

11

7

8

6

7

7

Довіра до духовних інституцій

Церкві, релігійним інститутам

58

57

66

59

65

69

37

43

23

24

22

 

18

Довіра до соціальних „сервісних” інституцій, що задовольняють різні суспільні потреби

Навчальним закладам

79

62

 78

42

88

80

29

38

20

58

 9

 

15

Медичним установам

59

66

 61

43

 71

 

67

39

 

34

37

44

23

30

Страховим організаціям

22

39

25

20

 36

42

61

53

64

64

54

47

Банкам

38

67

43

21

49

51

55

32

48

66

41

43

Довіра до державних правозахисних інституцій

Прокуратурі

42

55

 39

21

44

49

50

41

55

 

65

 47

39

Судам

40

52

37

22

 47

50

 56

 

52

56

66

47

42

Довіра до силових структур

Армії

78

86

 48

42

 52

 

53

20

 

13

42

40

41

38

Міліції

30

45

 29

 

18

29

33

64

 

54

68

70

68

61

Політична довіра до органів влади

Державним установам

52

68

35

34

57

57

41

30

59

51

 34

 

36

Парламенту

31

51

 22

 

 7

 

 30

45

64

50

74

78

 63

44

Президенту*

73

94

21

7

 83

 

79

17

5

72

 

78

8

6

Адміністра-

ції Президента*

49

76

20

8

58

63

41

23

70

75

 29

25

Уряду

-

76

-

7

-

63

-

23

-

78

-

29

Довіра до інституцій  громадянського суспільства

 

Політичним партіям

37

36

12

14

15

24

51

60

84

76

78

66

Громадським організаціям

41

49

28

32

21

43

43

44

57

 

43

 60

40

ЗМІ

72

83

 67

50

67

57

26

15

31

42

31

33

Профспілкам

30

30

23

32

30

32

 

37

60

52

48

51

42

 

*В Україні у 2002 році – Президенту Л. Кучмі і його адміністрації, у 2009 році – В.Ющенку та його секретаріату.